Вишивка – поширений вид декоративно-прикладного мистецтва, в якому узор та зображення виконуються ручним або машинним способом на різних тканинах, шкірі, повсті та інших матеріалах лляними, бавовняними, шовковими, вовняними нитками, а також бісером, перлами, коштовним камінням, лелітками і т. ін.

Цей вид мистецтва виник давно – корені його сягають у глибину віків. Мабуть, ніколи не зможемо ми довідатися, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо з огляду на недовговічність тканини та ниток наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього мистецтва. Адже зразки найдавнішої вишивки у музеях Європи відносять до V ст. н. е., а пам’ятки української вишивки збереглися лише за кілька останніх століть ( XIX ст.).

Дані археологічних розкопок, свідчення літописців і мандрівників минулого дозволяють стверджувати, що початки мистецтва вишивання на території, яку займає сучасна Україна, сягають сивої давнини і розвиток його не переривався ніколи – починаючи з незапам’ятних часів і до наших днів. Елементи символіки сучасних орнаментів української народної вишивки перегукуються з орнаментами, якими прикрашали посуд давні мешканці території нашої республіки – трипільські племена (доба пізнього неоліту і початку періоду бронзи).

Вишивкою був прикрашений одяг у скіфів – мешканців причорноморських степів, про що свідчить давньогрецький історик Геродот.

Археологічні розкопки підтверджували значне поширення вишивання у стародавньому Києві: на футболах і срібних браслетах XIII ст. зображено постаті в сорочках з широкими вишиваними манишками.

Вишиванням на Україні займалися майже виключно жінки. Для цієї роботи використовувалась кожна зручна нагода: досвітки та вечорниці, на які дівчата збиралися довгими осінніми та зимовими вечорами, і години відпочинку від польових робіт.

Готуючись вийти заміж, кожна дівчина, як правило, повинна була мати багато різних вишиванок. Більш заможні дівчата готували собі по 50, 80, а іноді й понад 100 сорочок з тонко виробленого і вибіленого полотна: для буденної роботи, свята, посагу, на весілля, навіть на смерть, тобто для потреб протягом усього життя. Дівчата змагалися між собою в доборі узору, у загальній композиції елементів орнаменту, в майстерності вишивання. Одяг був свого роду характеристикою майстерності дівчини, її працьовитості. Поганою нареченою вважалася та дівчина, яка не оволоділа цією майстерністю змалку. В одній з народних пісень сестра радить братові кращу обраницю, вказуючи на її перевагу:

Вона вміє шити-вишивати

і гарних пісень співати.

Саме тому жіночий одяг оздоблювався надзвичайно гарно. Кольорова плахта, вишита старанно підібраними ніжними тонами, яскрава керсетка, яскрава шовкова попередниця, барвиста вишивана сорочка – в такому одязі дівчина виглядала мальовничо, нагадуючи букет живих квітів. Звичайно, не всі дівчата в той час могли дозволити собі мати одяг з тонкого полотна, бідні одягалися в сорочки з грубого полотна, але за оздобленням їхній одяг не поступався перед одягом багатших.

Виставка народного мистецтва 1936 р., експонована в Києві, Москві та Ленінграді, стала визначною подією в культурному житті країни. Вона продемонструвала розквіт колективної праці, що став можливим лише за радянського часу. Експоновані на виставці роботи, виготовлені в артілях та майстернях, - зразки сучасного одягу, оздобленого народним орнаментом, та інші вишиті речі – відкрили широкі перспективи застосування народної вишивки в міському побуті. Експериментальна майстерня при Київському музеї українського мистецтва і Київській облхудожспілці почала використовувати народний орнамент для вишивання чоловічих сорочок, жіночих суконь і блузок міського типу. У вишивці були поширені тематичні зображення: панно, килими тощо. В 1938 р. на виставці в Москві експонувався рушник, виконаний вишивальницями Київської укрхудожспілки, оздоблений малюнком на тему «Сільське господарство».

Сьогодні, як і сотні років тому, не старіє стародавнє мистецтво тканих і вишиваних рушників, які є традиційною прикрасою українського народного житла. Розвішані у світлиці по стінах і над картинами, вони надають їй охайності та затишку.

Орнаментований рушник – неодмінний атрибут народних обрядів та звичаїв. Він використовується в сучасних обрядах весілля, при зустрічі дорогих гостей хлібом-сіллю та ін. Оздоблення рушників – це невичерпна скарбниця народної фантазії. У фондах лише Чернігівського краєзнавчого музею зберігається понад 7 тис. орнаментованих рушників. Це лише невелика краплина творчого доробку нашого народу.

Основна робота над розвитком і популяризацією українських вишивок зосереджується останнім часом у художньо-промислових майстернях, де оздоблюються предмети побуту та одягу.

Вирішальний вплив на характер орнаментальних мотивів мають різноманітні вишивальні шви, так звані «техніки», яких відомо на Україні близько ста. Окремі вишивальні шви характерні тільки для тих чи інших етнографічних районів України, а інші зустрічаються також у білоруських і російських вишивках. Народна художня вишивка України при своїй єдиній стильовій основі дуже різноманітна. В кожній області вона має свої відмінності. Розглянемо характерні особливості вишивання в різних районах України.

Техніка вишивання Харківської, Ворошиловградської областей має багато спільного з установленими формами вишивки центральних областей республіки, але їй властиві й цілком своєрідні поліхромні орнаменти, що виконуються півхрестиком чи хрестиком. Ці орнаменти здебільшого вишивають грубою ниткою, завдяки чому узори справляють враження рельєфних.

Розвиток сучасного народного мистецтва зумовлюється характером і вимогами науково-технічного прогресу. Промисловість вже давно задовольняє потреби людей в одязі. Домашнє ткацтво та вишивання відіграють допоміжну роль і обмежуються художньо-декоративною функцією.

Прискорений ритм сьогодення, поява нових видів і форм дозвілля, народження нових культурних традицій впливають на сам характер вишивки. Дослідники відзначають тенденцію до деякого спрощення і лаконізації орнаменту.

Як традиційна народна творчість і як творчість професійних художників вишивка успішно розвивається і набуває нових декоративних рис.

Художнє вишивання широко і різноманітно застосовують для оздоблення одягу, а також сучасного інтер’єру. Поряд з традиційними атрибутами оздоблення житла (скатертини, доріжки тощо) помітного розвитку набуло мистецтво виготовлення тематичних панно з вишитими портретами видатних людей, зображенням пам’ятних дат та радянської емблематики – серпа і молота, державного герба, п’ятикутної зірки. Широко використовується декоративні штори, завіси для громадських приміщень, залів, їдалень. З тонким смаком народні майстри використовують багатство кольорової палітри.

смт. Фрунзе. Фрунзенська загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів

Музей "Чарівна скринька"